Мчали коні стор.33

А… яка зараз там вулиця…— махнув Іван ру­кою.

Далі пройшли гарячим лугом, де росла болотяна тра­ва і чаділо теплим солодким духом квітів, духом ру­дих болотистих мочарин, соковитими стеблами очере­ту. Коли йшли, то тримали зброю напоготові. Сава злі­ва від коня, прикриваючи його від заростей дерев, а праворуч Іван, стискуючи наган в правиці, а лівою вуз- ду. Малий дріботів за ними. Так вони дісталися до роз­логої левади і піднялися городами, проминувши яблу­невий сад і стару клуню і вийшовши на подвір’я. їх зустріла баба і, подивившись на коня, захитала голо­вою, все й без слів зрозумівши.

Оце, Саво, приходили хлопці з того села, хотіли тебе бачити.

А що вони казали?

Нічого.

А які вони, ви їх знаєте?

Хто їх знає… не знаю. Один наче Вовчихи ста­рої, а інші… інших не знаю… А які?.. Та такі, як оце ти…

Вона скинула головою на англійський карабін, який Савка тримав у руках.

Та-ак…— Сава почухав потилицю.— Ну добре… Ви, хлопці, напійте коня, добре вичистіть ще раз та прогуляйте лугом. Тільки очей не зводьте з нього. А я відпочину.

Сава підійшов до призьби, поставив на коліно кара­бін, із ствола вийнявши набої, а тоді знов вклав усе в магазин. Поставивши на запобіжник, він перекинув ремінь через плече і тільки ступив до хати, як до бра­ми лунко, нетерпляче застукали.

Сава обернувся всім тулубом до старої:

Ну, мамо, це за мною!

Перезирнувся з матірю, а тоді з Іваном:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *