Мчали коні стор.42

Малий таки заснув і був би й не прокинувся, якби дід, скінчивши молитву і залазячи на лежанку, не вда­рився коліном об дверцята і не скрикнув. Від того зойк> малий прокинувся.

І не дрімав навіть, поки інші не поснули міцно. І тільки почув, як дід потихеньку, а далі все голосніше почав похропувати та зойкати уві сні, тихо спустив ноги на долівку й навшпиньках покрався до дверей.

Хоч дід вже захрапував на всю велику темну хату, малому здавалося, що кожен його крок чутно, хоча він ступав тільки на одні пальці.

Він натис на клямку дверей, і вона чомусь ніяк не піддавалась. Потім згадав, що треба її трохи посунути в дірку, а тоді натискати.

Дідове хропіння на мить урвалося. Малому здалося, що дід підвів голову та дивиться йому в спину. Та знов зарипіло в дідовім горлі.

Малий прослизнув у сіни. Коли закривав двері іззов­ні, то тільки шкрябнуло залізо об залізо.

Зовсім нечутно прихиливши за собою другі двері, малий ступив у стайню. Але згори, з копи сіна, різонув напружений Іванів голос:

Чого лазиш?

Та я… прийшов… на Гладіатора… подивитись.

Що?! Ану йди спати…

Я трохи подивлюсь та й піду…

Іван заворушився, зашелестів сіном, скочуючись униз, і важко гупнув чобітьми об долівку.

На той шум кудкудакнули кури на сідалі, а Гладіа­тор переступив по дощатому настилу, і дерево загуло під копитом.

А де Куцон? — спитав малий у Івана.

Ти мені зуби не заговорюй. Не плентайся під но­гами — швидко йди до хати!

Нараз коні в стійлі занепокоїлись: Гладіатор стиха загоготів, наче в горлянці його булькало, а Буланко

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *