Мчали коні стор.43

від того гоготу затупцював і зачепив пакілля заго­родки.

Десь в темряві загарчав Куцон.

Малому здалося, що пес був не в загородці Гладіато­ра, а десь там глибоко під землею.

Я трішечки побуду біля Гладіатора та й піду…

Ти-хо… Не базікай…— наказав Іван і пішов до дверей.

А двері в стайні були з двох половинок — нижня більша, на зріст людини, а верхня менша.

Малий собі за Іваном і вчепився й підтягся на две­рях.

Тих-х-хо!..— просичав Іван і злегка клацнув за­твором обріза.

Малий міцно тримався за зріз дошки і ще й підбо­ріддям спирався на двері, а пальцями ніг вперся у за­лізні штаби дверей. Він бачив темне небо, по якому мигали дрібні й великі зірки, часом зриваючись та закочуючись за темну гору клуні та шелесткі чорні осокори.

А новий вчитель казав, що Чепіги звуться по науці — Арійон…

Тихо! — знов засичав Іван.— Чу-еш-ш-ш?

Хлопчина прислухався — щось дійсно наче в селі

було неспокійно.

З левади неслося несамовите рипіння деркача, кум­кали жаби, десь схлипував сичик, але крізь ці нічні голоси здалеку чувся приглушений наче гомін чи люд­ські поодинокі голоси, іржання коней, якийсь стукіт.

Куцон торкнувся холодним носом хлопчикові п’яти, і малий скрикнув.

Тихо! — процідив крізь зуби Іван.— Загнуздай коня!

Малий метнувся в стійло і в повній темряві набли­зився до Гладіатора. Простяг до скакуна руку і відчув, як кінь злякано здригнув гарячою шкурою на лопатці.

Хлопець видряпався в жолоб і, погладжуючи по га- нашеві, по щоках румака, приговорював: «Хороший, хороший. Стій, стій…» Міцно вхопив його за храп і про­сунув

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code