Мчали коні стор.44

вудила між зуби коневі.

Кінь загоготів, завихав, гупаючи копитами по дере­в’яному настилові. А потім завмер на хвилю. І малий в цю мить зразу ж почув кінський чвал.

Гладіатор заіржав.

Іван від дверей наказав:

Обгорни йому морду сіряком!

Де сіряк?

На сіні.

Малий кинувся за сіряком, а Іван переліз через две­рі й сплигнув на подвір’я.

Кінський чвал в ту хвилю докотився до їхньої сади­би. Під воротами заіржав кінь, і хтось загуркотів чи­мось твердим, певно, прикладом у стулки. І за тим хрипкий голос:

Савка є? Савка є?

Іван обома руками стис перед собою обріза, спря­мовуючи його на плечі й голову, що здіймалися тем­ною пливкою плямою на тлі зоряного неба над воріть­ми. Іван притисся до рогу сарая, і обріз в його дужих руках застиг намертво.

Для чого… вам Савка? — видавив Іван.

А, це ти, Іване? Скажи Савці, що деніки до Про- топопівки підходять! Нехай забирає коня і мерщій тікає!

Вершник цвьохнув вандою, і кінь затупотів униз по вулиці. І враз його цокотіння розтало — то значило, що він вже скакав по піщаній дорозі.

Іван перескочйв через подвір’я, в гарячці застукав у двері і, зразу ж опам’ятавшись, поліз через верх две­рей у сарай. Важко сплигнув, вдарившись об стовп ко­ліном, вилаявся і зразу в сіни, де стара Марфа відчи­няла двері.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code