Мчали коні стор.57

Ну пішли швидше, бо тут голе місце Пішли в са­док! — І Цюцько потяг малого за рукав.

Вони пішли в сад, тінистий, розлогий, в якому вже зовсім була ніч.

Цюцько став під яблунею, прислухався, а потім на­хилився, взяв яблуко і відкусив з великою охотою.

Іди поклич бабу!

Хлопчик кинувся до криниці, схопив відро і, що бу­ло сили, потупотів угору витоптаною стежкою до са­диби.

Цюцько, не ховаючи обріза, з’їв уже не одне яблуко. Він починав нетерпитися, прислухався до кожного шурхотіння.

Зрештою, на стежці почулося човгання старих стоп­таних чобіт — йшла баба Марфа. Стара на стежці не спинилась, а, відхиливши від свого високого зросту ру­кою гілку з наливними яблуками, попростувала до то­го дерева, де стояв Цюцько.

Добрий вечір вам! — сказав Цюцько.

Здоров був, якщо не жартуєш! Яка справа на­гальна тебе сюди занесла?

Цюцько був нижчий на цілу голову за стару жінку.

Він задер вгору кругле засмагле обличчя з невелич­ким міцним підборіддям, розсіченим посередині гли­бокою ямкою.

І хоча було темно, малий добре бачив нетерпеливий вираз його обличчя, як він закусив губи, сказав:

Е-е-е… Знаєте, я хотів… з вами… віч-на-віч… по­говорити…

Та ти говори при малому. Нехай малий слухає, йому не завадить. Нехай вчиться!

Цюцько скривив коралові вуста, і від того завору­шилися гострі чорні вусики. Блиснув білками вирлу- ватих очей під темними повіками, але згодився.

Добре!.. Часу в мене немає… Я прийшов, щоб ви мені віддали Гладіатора.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *