Мчали коні стор.59

Цюцько знов розвернувся весь до неї і, тримаючи в обох руках обріза, який тепер був поцілений просто на стару, сказав:

Ой, не кажіть нічого старим, бо вони хвилювати­ся будуть. А я їх… не хочу вже більше засмучувати, бо їм і так з-за мене…

Та вже, та вже… Скуштував батько шомполів за­мість сина…

Ой, таке ви говорите! Якби не ви, то я сказав би.

А ти скажи, скажи, тобі легше стане. А то ти, як кряк, надувся, так і лопнути можеш.

Цюцько махнув головою, прихиляючись зовсім низь- . ко, і прослизнув під яблунею. Тільки було чутно, як розчавив чоботом яблуко, а потім легке шелестіння гілок, яке за якусь хвилю і вгамувалось. І баба погла­дила по голові хлопчика і сказала:

От уже нещасні люди, його старі. І зовсім він не в них вдався, а пішов у свого діда-волоцюгу. Такий точнісінько був баришник… і заводіяка… Боже, що ж їм тепер буде за нього? Та й йому що буде, як влов­лять! Все-таки він наш родич. От біда! Ну пішли, ди­тино, час уже стелитися…

Цюцька тисло люттю і вивертало наче зсередини. А в роті в нього стало так, мовби він смоктав старий мідяк. М’язи його напружились, катяглися всі зв’язки, аж все тіло трусилось. Лють застилала йому очі гаря­чим туманом. Він аж скрипнув зубами, що ця клята баба ні з чим його випровадила.

Від люті, що закручувала його все сильніше й силь­ніше, Цюцько втратив пильність. Думки його були ли­ше про коня і про бабу.

Цюцькові лишалося пройти зовсім небагато по від­критому схилу, як раптом саме з того боку, куди він йшов, із степу з’явилося спочатку двоє вершників. За ними вигулькнуло зразу ще двоє. Вони їхали, тримаю-

чи в руках якісь пакунки. А один з них тримав щось у руках, схоже на квітчасту хустку. Як тільки вони по­бачили Цюцька, який простував на них, голосно гарк­нули: «Стій!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *