Мчали коні стор.60

Руки вгору!» Цюцько на той крик «Стій!» припав на коліно, тримаючи обріза обома руками.

Жовтий вогонь плюнув з короткого ствола в сіро- блакитні сутінки раз, другий.

Кінь під першим вершником захропів, вивернув ос калену пащу, забив передніми ногами в повітрі і, туп­цюючи, завалився.

Цюцько підхопився і, то перескакуючи на один бік, то на другий, низько прихиляючись до землі, побіг у провалля до села ніби.

Вершники вдарили по Цюцькові з карабінів. Але Цюцько вже заскочив у тернові зарості, що непрохід­ними чагарями заполонили весь схил провалля.

Вони пустили своїх донських коней навскач до тер­нового частяка і на ходу били з карабінів з одної руки.

А потім, під’їхавши до тих чагарів, почали, наче зма­гаючись один з одним, хто швидше, лупити по зарос­тях. Але у відповідь лише піднялися з кущів якісь пташки і, наполохано цвірінькаючи, полетіли кудись у степ.

Дончак, під яким завалився кінь, витяг свою ногу з-під коня і, кульгаючи, з карабіном в руках, побіг до своїх товаришів по схилу улоговини. Він біг і на ходу вкладав обойму в карабін, і вона ніяк не вставлялася. Він лаявся і все шарпав затвор.

Він біг повз кущі, щоб швидше дістатися до того міс­ця, де його товариші стріляли по Цюцькові. Але не встиг він далеко й пробігти, кульгаючи на праву ногу, як на нього з кущів на конику викотився Цюцько.

Цюцько, здибивши коня, сіконув шаблею пішого дончака. Шабля глухо вдарилася об тіло. Той, навіть не скрикнувши, м’яко завалився, вминаючи довгі стеб­ла тирси. Тільки дончак упав у високу траву, як Цю- цько повернув коня і поскакав пагорбом між рідкими купами кущів до улоговини. Темний силует вершника мигав під кущами, і дончаки почали стріляти по ньо­му.

А Цюцько, не відстрілюючись, скакав, то туди, то сюди вивертаючи коня.

Дончаки навпростець кинулися крізь кущі, і ледь вони в

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *