Мчали коні стор.61

тих кущах не заплуталися, а Цюцькові вже й слід згубився. Вони ще постріляли по кущах і підня­лися до свого товариша.

А з села почувся тупіт, кінський чвал і дикі вигу­ки — це їм поспішала підмога. Та поки прискакали кіннотники, то вже було погано видно. На степ, на за­рослі дикі балки навалювалась глупа ніч.

* * *

Біля старої загородки Іван водив на довгім поводі Гладіатора і вчив його підіймати ноги, коли собака й малий вискочили з-за тополь.

Небіж став перед Іваном і вхопився за груди, і важ­ко дихав, що в нього аж свистіло всередині. Він спро­бував язиком обслинити губи, але й язик був підсох­лий.

Він покрутив головою, витягаючи шию і намагаю­чись проковнути слину, щоб зволожити якось пересох­ле горло. І так нічого й не міг сказати, а відійшов, хи­таючись, до джерельця, і опустився колінами в грязю­ку, і, зануривши обличчя у воду, зробив кілька ковт­ків, хоча вода була тут забруднена. Та в нього сил вже не вистачало.

Іван підхопив його за руку і підняв.

— Що з тобою? Що трапилось? Наших вбили?!!

Але малий, заплющивши очі, мовчки заметеляв го­ловою, широко, по-риб’ячому розтуляючи рота і ха­паючи повітря.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *