Мчали коні стор.66

Як у писанії сказано: «Той же, хто думає, що він стоїть, бережися, щоб не впасти…»

Гаркуша не завважив на старого, наче його й не було. А баба так злегка штурхонула діда ліктем, і дід відійшов від старої, хрестячись.

Малий відчув, що та суперечка тягтиметься ще хто­зна-скільки. Він прожогом скочив повз ворота, щоб йо­го не побачили, а далі стежкою через пагорби і зник десь в завулку того кутка, де стояло кілька порожніх хат. Хати полупилися від дощу й вітру, вікна були ви­биті, а двері розчинені. І на дахові цих хат рясно сиді­ло гайвороння і чистило своє лискуче пір’я.

Він вискочив на подвір’я з городу, тримаючи в обох руках гранати, весь заюшений, запінений, з лютими заплаканими очима. Мати, побачивши його, підбігла до нього і вдарила по потилиці. Та баба Марфа схопи­ла її за руку і відтрутила, і попрохала малого:

Дай сюди гранати.

Він віддав бабі гранати, а мати ще хотіла вдарити його, і баба відштурхнула її від себе.

Здуріла ти, молодице! Ти бачиш, що це гранати? Ти що?

Мала, чорна, опецькувата молодиця все заскакува­ла, щоб малому ще дати ляпаса, а малий стояв і не ру­хався. Він ледь дихав, і з пальця в нього відпав листок подорожника, і кров чуріла від наново збитої рани.

Баба молодицю відтрутила від онука:

Ну чи ти здуріла, сказилася? Отаке на дитину! Він же нас боронити од бандитів хотів…— А потім по­вернулася до малого і сказала: — Тільки так не мож­на! Ти не знаєш, як з гранатами вправлятись. А що було б, якби ти не докинув? І себе, і всіх нас повби­вав би!

Хлопчик заплакав, викрививши рота, і втер очі.

їсти хочеш? — спитала баба, пригладжуючи його патлатого чуба,

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code