Мчали коні стор.80

невеличкий хуторець.

З хати вийшов невисокий підстаркуватий дядько в кудлатій чорній шапці, в кожусі, накинутому на плечі. Він приставив руку до очей, другою притримуючи ко­мір кожуха.

О! Та це ж Іван, здається?

Авжеж! — відказав Іван, заводячи коней на под­вір’я, бо старий зразу ж кинувся до воріт і розчинив їх. Коней завели в стайні, взявши по пучку соломи, об­терли від снігу і підвели до жолоба. Дядько закинув їм сіна, обійшовши збоку Гладіатора, і вигукнув:

Я чув! І бравий же кінь вам дістався! Тільки кло­поту, видно, з ним… Кудись ведеш його ховати?.. А втім, це не моє діло! Зараз такий час, нічого не хочу знати…

Денікінці йдуть. Вчора Цюцько прискакав і ска­зав, що йдуть денікінці… Фронт! Він цілий тиждень біля Знам’янки гасав за бандами, а оце вчора на новім коні прискакав у село, забрав харчі… і щез…

А ти його бачив?

Та ні… не бачив. Ну, а як Цюцько тікає, то вже непереливки. Ви ж знаєте, що то такий чортяка, що дарма тікати не буде… От і мені…

Добре, що сказав, а інше мене не цікавить… Ході­мо в хату.

Іван, ступивши в світлицю, сказав: «Добридень!», то йому назустріч підвелася стара і двоє дівчат. Ста­ра — дебела чорноброва, але зовсім сива жінка, і двоє дівчат-сестер, яких колись Іван та Сава бачили на лузі, як вони білили полотно. І ті дівчата були такі ж висо­кі, дебелі, грудасті, як і їх мати. їхні зовсім ще дитя­

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *