Мчали коні стор.82

пах капусти квашеної і кислих яблук. Дівчина, важ­ко дихаючи, від чого високо підіймалися її груди, сіла і фуркнула веретеном.

Стара перехилила чарчину разом з чоловіками. У старої лице розчервонілося, очі заблищали, і вона сказала:

Ох і бравий кінь у вас! Ох і бравий! Кудись ве­деш, певно, у схованку?..

Старий поклав на її довгі пальці свої пальці і ска­зав:

Стара, не питай… Бо зараз такий час. Тільки те, стара, знай, що денікінці йдуть.

Ой горенько! Треба ж буде все поховати. Це доб­ре, що добра людина знайшлася, заїхала та сказала.

Не знаю, що робити, як воно буде. Ні за що я не боюсь так…— старий спохмурнішав,— ні за корову мні за волів, ні за коня, як, знаєш, боюся, старенька…

Стара взяла його за плече і моргнула, щоб він не го­ворив далі, і кивнула головою в бік дівчат, що саме між собою щось шепталися і, певно, не звернули ні­якої уваги на останні слова старого.

А дівчата пошепталися, хихикнули і по черзі зирк­нули на Івана. Спочатку молодша весело, а потім стар­ша. Хоч вуста були усміхнені, а темні очі її наче за- тягло пеленою.

Ну добре, ви сидіть, а мені треба по господар­ству…— І стара вийшла з кімнати до комори.

Парубок і старий скрутили по цигарці. Сиділи один проти одного і говорили про сільські справи, про ози­мину, про коней, яких майже в селі немає. То петлю­рівці, то денікінці, то німці, то ще хтось приходить — і забирає!..

Мобілізують дядьків з підводами, а там їх так же­нуть, що на тій коняці вже, якщо вона й не здохне, то вже нею багато не вробиш…

Після другої цигарки Іван підвівся;

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *