Мчали коні стор.86

наче поволі занурюються в білий пухкий сніг, спускаючись в опадку.

Парубок приїхав до свого родича на хутір десь по обіді. На подвір’ї було гамірно. Один кінь був під сід­лом, і він зразу пізнав, що він належав косівському чоловікові. Бо то було сідло Іванової роботи: він по­карбував його пишно візерунками. Він купив його в Івана. І вийшло так, що цей чоловік був добрим прия­телем батька господаря цього хутора. От він і попро­хав у нього схованки для коней.

Ну що, люди добрі, мені не шкода ні місця, нічо­го… А тільки як наскочать, то я вас прошу: не стріляйте. Бо ви або втечете, або ні, а в мене діти малі…

Косівський чоловік та Іван перезирнулися, і перший сказав:

І на таке пристаємо. Краще вже в тебе тут сиді­ти, ніж в селі. Може, бог дасть, пронесе…

Тоді робіть схованку. Отут між стайнею і скир­тою можете зробити загороду для коней. А для вас не­хай буде горище, бо хата в мене маленька. Та й дити­на ще зовсім грудна, так що вибачайте.

Та хіба ми що? — сказали в один голос гості та й заходилися робити між стайнею і скиртою соломи схо­вище для коней. Вони прибивали пакілля, закривали його кулями соломи, і до глибоких сутінків загорода була готова. Завівши туди коней і розділивши їх, щоб коні не побилися між собою, самі залізли на горище біля стайні, завалилися там спати після вечері та доб­рої чарки.

І так вони сиділи на хуторі весь той довгий час, поки темною, брудною хвилею насунули на села дінікінці і грабували, мордували, розстрілювали людей.

Парубок цілими днями, відхиливши ляду, сидів та карбував візерунки на новім прикладі обріза. Потім покарбував нове сідло. Далі взявся прикрашати ха-

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *