Мчали коні стор.90

селян всяке грабує, а тепер що? І ти сюди ж? Свій свого, значить?

Дай коня! Треба мені, справа гине.

А я що буду робити? Ти свою справу зробиш чи не зробиш, а я з дітьми загину. У мене бачив, стільки дітей? І всі малеча.

Ну, як ти загинеш, так ще не біда. А як всі заги­нуть? Так що тоді? — Чоловік важко дихав, і лице його пашіло люттю, і він блискав очима попелястими на господаря.

А господар сумно йому:

Не блискай на мене очима та не дивись ти так на мене, чоловіче добрий. Іди собі, щоб я тебе й не бачив…

І цей чоловік шарпонувся за обріза свого. Але тут наперед вийшов Іван з-за рогу сарая і тримав перед собою обріза просто в живіт тому чоловікові:

Чоловіче, йди собі геть, бо встрелю.

І той мовчки повернувся і пішов стежкою до яру, що глибоко опала між кучугурами снігу.

Давайте постоїмо, почекаємо, щоб він ще не по­вернувся,— запропонував Іван, вглядаючись пильно у сутінки.

Ні, Іване! — родич похитав головою.— Він не по­вернеться, бо поспішає навпростець туди, звідки дені- кінці дряпонули. Він, певно, знає, звідкіля вони втек­ли, і йде за ними, щоб його червоні не наздогнали і

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code