Мчали коні стор.93

Чоловік у киреї перекинув ремінь від своїх коней власникові огира і вдарив чобітьми по опуклих боках коня. Коник бадьоро подряпався по схилу й став на самому верху. Вершник із-під долоні обдивився на всі боки.

Низьке сонце падало на снігову блискучу кору й від­бивалося знизу різкими спалахами від кожного горб­ка та кучугури.

Чоловік довго сидів у темнім схроні, тепер сонце йо­му шпигало в очі, й сльози котилися по зарослих ви­лицях. Крізь сльози бачив злегка хвилястий степ. Мертвий, без жодного поруху. Тільки блиск сонця та блакить тіней лягли в опадинах. Лише на якусь мить на заході крізь сонячне блискотіння йому наче вви­жався якийсь рух по гребеню далекого груда, та від напруги сльози почали заливати очі. Поки він проти­рав їх та затуляв, щоб відпочили, ті рухомі тіла зник­ли з далеких горбів, ніби все те було оманою.

Вершник ще стояв, роздивляючись навкруги, а тоді щось невдоволено замурмотів і пустив коня в балку.

Нічого не бачу. Степ пустий.

Іван вів аргамака за вуздечку, тримаючи його ліви­цею коло вудил:

Ну, та й добре.

Еге,— буркнув чоловік у киреї.

Вони ще трохи проїхали балкою, а потім видряпа­лися на північний сніговий схил і, переїхавши кілька горбів, спустилися в долину.

На обрії побачили хутір. Це був хутір того дядька, в якого були дві доньки.

Слухай, давай заїдемо до старого? Посидимо трохи, обсушимося, трохи погріємося. Та й мені їсти вже щось закортіло. Коней нагодуємо.

Але косівський чоловік пошкрябав рукою заросле, щетинисте підборіддя і, кепкуючи, подивився на Іва-

 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code