Мчали коні стор.98

Подождь… Кожух давай!

Нема кожухів. Усе кавказці забрали. І чоботи, і кожухи. Он дивіться — скриня розбита.

Да ну їх,— нетерпився рудий.

З вулиці у відчинені двері заходило морозне повітря і парою клубочилося між темними постатями. В синім мороці тільки коливалися вогники каганця та лам­падки.

У хаті було чутно лише дихання людей.

Стьопо, айда! — нетерпляче хрипів рудий.

Айда, хлопці! — озвався Стьопа, і всі вони з гур­котом вийшли.

І зовсім тихо стало в хаті. На підлозі в калюжі кро­ві хололо теля…

Весна дуже рано вдарила в кригу сліпучим сонцем і пекла, поки не зігнала у степові широкі балки та яри темні весняні води. І от тоді, коли трохи вгамувалися ручаї і згусла масна чорна грязюка, Іван вирішив пі­ти на хутір до того дядька, що в нього було двоє до­ньок.

Коли він почав збиратися, то старий Олекса ледь не плакав, просив не йти. А стара Марфа спочатку мов­чала, а тоді не витримала.

Ну чого ти йтимеш? Я знаю, що тобі та старша до вподоби… Але як тебе встрелять, що з нами буде? — І тицьнула розчепіреними пальцями на молодиць і діт­лахів.

Ох, не кажіть мені про дівчат! — огризнувся Іван, направляючи в стрічку набої.— Іду вола позича­ти. Треба зорати та й сіяти, поки останньої зернини не забрали!

Та не ходив би ти, Іване,—мовив старий Олек­са.— Ще Гаркуші тебе стрінуть!.. Вони тобі коня не забули.

Гаркуша один не ходить. А його хлопці і собі

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code